Цей проект присвячується усім небайдужим до Світла. До Світла, у якого немає імені, та іноді ми називаємо його так.
Вже чотири місяці я жила так довго і далеко від місць, де народилась – у Лондоні. Багато чого змінилося за цей час.
Одного вечора, після втоми дня, ідучи містом, на траві я побачила осліплююче яскравий проектор – як сонце. Можна було дивитися на нього, можна було відвернутися.
Коли відвертаєшся, безмежно довгі тіні натягнутими струнами починають повзти бруківкою, травою, кожною цеглиною будівлі навпроти. Від лавочок, дерев, від кожного перехожого.
Своїм ритмом зі світлом вони створили в мені настільки сильне напруження, що голова мимоволі почала перебирати усе, що відбувалося зі мною останнім часом – достатньо полярні емоції. Більш за все кидалися в очі не об'єкти, а самі кордони між світлом/тінню та світло.
А якщо повернутися до нього обличчям, зникають і тіні, і які-небудь кордони.
Спостерігаючи усе це, я почала робити начерки в блокноті, які потім стали основою цієї 'нарисованої' (від 'риска', 'рисунок') колекції – з тими самими штрихами, а також нитками, але вже у 3D, так, немовби вони жили поміж нас.
'Головне у житті – це дати трохи світла, якщо стало темно'. (БГ)
